Солдати кохання!

Чому похмурість на обличчях?
Ворожі маски, сірі маси…
Війна таранить і калічить,
Тепло душі от-от загасить…

Вона в окопах стелить ліжка,
Вбиває сни про те, що буде…
Зверина чорна, гнівна, хижа,
Гарчить та б’є себе у груди!

Тіла вже падають дощами…
Весна - на лінії атаки,
Та не дійде ніяк до тями…
А на гніздечко всілась птаха…

І світлі промені, не кулі,
Летять по місту, цілять влучно,
Щоб в людях гоїлось минуле…
Любов  дорівнює  незручність?

Неприпустимо це! Стріляти
Потрібно посмішками знову,
Без автоматів… Є  й солдати
Кохання, призвані Весною!
(13.03.16)

Прозаический перевод:

Почему мрачность на лицах? Враждебные маски, серые массы. Война таранит и калечит, Тепло души вот-вот затушит.  Она в окопах стелет кровати, Убивает сны о том,что будет. Зверина черная, гневная, дикая, Рычит и бьет себя в грудь!

Тела уже падают дождями. Весна - на линии атаки, И  никак не опомнится. А на гнездышко уселась птицы.  И светлые лучи, не пули, Летят по городу, целят метко, Чтобы в людях заживало прошлое. Любовь  равняется  неудобство?

Недопустимо это! Стрелять Нужно улыбками опять, Без автоматов. Есть  и солдаты Любви, призванные Весной!