Приречена блукати тут ночами,
Бо привид э твого кохання,
Хтось ось муруэ стiну знов мiж нами,
Але до тебе линуть всi мої бажання.
Назавжди зникла якби не заборона,
Тай почуття пошарпало менi,
Я бiля тебе привидом стою, твоэю охорона,
Тихенько простягнув долонi знов тобi.
А очi мов тi зорi , ти найкращий,
Вродливiсть так пасуэ всеж тобi,
Прокинеться щоб подивитись навiть i ледащий,
Твiй обрас залишив на вiк собi.
Послухай, де що скажу тобi тихенько,
Немов повiтрячко до тебе доторкнусь.
Ти не лякайся, я легенько,
А потiм вiдлетiв знов повернусь.
Я привид э твого кохання,
Тай бачу полум*я бажання.
Якщо любив коли тодi не знехтуй,
Всi почуття в твої долонi покладу,
Iх збережу немов як з верху,
Тай у ночI до тебе знов прийду.
Я привид э твого кохання
© Copyright: Людмила Дубищева, 2016
Свидетельство о публикации №116032706184
Свидетельство о публикации №116032706184
Рецензии