Від холоду, що на душі не рятує чай,
І ковдрою теплою теж себе не зігріти.
Ти знову ховаєш по глибше свою печаль,
Виходиш із дому назустріч усьому світові.
Ти знаєш напевно про кожен наступний крок,
Ти чуєш початок весни десь в далекій ноті.
Вдихаєш повітря п’янкого один ковток,
Ні сил, ні натхнення нема для нових польотів.
Та скільки б таких не минуло похмурих днів,
Затям головне – тепло в душу твою вернеться.
Ти щиро всміхнешся забувши колишній біль,
І крила, нові, проростуть, глибоко, із серця.
крила...
© Copyright: Катерина Маркович, 2016
Свидетельство о публикации №116032706062
Свидетельство о публикации №116032706062
Рецензии