Мамо, що мені тобі відповісти,
коли на очах ледь сходять сльози?
Як сказали, що не час уже вести,
мене далі по важкій життя дорозі?
Мамо, як я можу відпустити твої теплі руки
і сказати прямо в рідні очі,
що не можу більше поряд бути?
Боже, як я можу скоїти цей злочин,
коли змучений, розбитий, непотрібний,
повертався я до неї серед ночі,
а вона збирала по частинам дрібним,
душу, ще тендітну для життя,
не змикаючи до ранку очі.
Тут Геракл й подвиги його не відкриття,
всі герої поступаються одразу.
Звісно, кожен з них комусь став у пригоді,
але ж мама нас рятує все життя...
Мамо
© Copyright: Алесс Остин, 2016
Свидетельство о публикации №116032705472
Свидетельство о публикации №116032705472
Рецензии
