іронія
Все більш питаю та мовчать
Оті, що мудрість вихваляють,
Що все на світі, мовби знають.
Та забувають, як що звать.
Вони назвали мову щастям,
Що їм дарована всевишнім .
Їм помовчати краще грішним.
Але говорять… на нещастя.
Перетирають жуйку знову
От би, як би, та може буть
Ізнов наводять мовну жуть
Під нісенітницю основу.
Я сам, буває , так бовтаю.
Щось там про космос та простори.
Про ріки, луки, може гори.
Та зватись «мудрим» не бажаю.
Та хай простять мене, бо грішний
Люблю дівчатам говорить,
Що моє серце вже не спить
Та тільки очі їхні втішні
Жуть
© Copyright: Александр Бирзула, 2016
Свидетельство о публикации №116032710847
Свидетельство о публикации №116032710847
Рецензии