Я рептилiй не боюсь!

Вуж на сонячній стежинці
грів свої зелені кільця.

Як побачив я вужа  -
у живіт забрався жах, 
і холодний, і липкИй,
як отой мерзенний змій!

Підійшла юннатка Поля:
- Що, перелякався, Коля?  -
Зблід від жаху.
Ти гляди
ще на землю не впади!

- Та хіба я боягуз?!
Я рептилій не боюсь!
Я, на спір, хоч і гадюку
запросто візьму у руки!

А вужа, то й поготів*, 
аби тільки захотів ...

- Ну,  візьми,  -  сміється Поля.  -
Прояви, Миколо, волю!

- Та мені не важко взяти.
Та нащо вужа лякати?  -

Лиш зроблю до нього крок я  -
він втече в траву високу!

Краще  - як  він  тут  дрімає  -
іншу  стежку  пошукаю!

   П Е Р Е В О Д  Н А  Р У С С К И Й  Я З Ы К

        Я РЕПТИЛИЙ НЕ БОЮСЬ

     Я ступил на тропку смело
     и застыл, оторопелый:
     мерзкий Уж лежал на солнце,
     грел лоснящиеся кольца!

     Я попятился, вспотел,
     сам, как змей, похолодел.

     Подошла юннатка Поля:
     - Испугался? Бедный Коля!
     Бел, кк вата. Ты гляди,
     тут без чувств не упади!
         
     - Не дождёшься! Я не трус!
     Я рептилий не боюсь.  -

     Ядовитую гадюку
     запросто беру я в руку!
     А ужа   -  так хоть сейчас!  -
     не опасен он для нас!

     - Ну возьми,  -  смеётся Поля,  -
     Прояви мужскую волю.

     - Я бы взял его, быть может,
     но зачем его тревожить?
     Пусть лежит себе в покое.
     Я пойду тропой другою.