Я пiду... Ти пiдеш...

Я піду...Ти підеш...Ми підемо колись назавжди,
І чистилище душ нам злікує душевную втому...
В швидкоплинному світі несуться кудись поїзди,
Та в кінцевому пункті путі всі зійдуться в одному...

Тільки ти не сумуй, мій самотній знекрилений Птах,
Подивися, як в ніч, загадково всміхаються зорі...
Прочиняє нам небо дорогу у зоряний шлях,
Ми зустрінемось там і потонемо в морі любові...

Календар відриває листок - се ля ві, се ля ві...
Ось і осінь моя надійшла...кропить жовтим - зелене...
Без любові, у світі оцім, не прожити мені,
Тільки ти загубився в літах по дорозі до мене...

На моєму короткім віку та любов не помре...
Вириваю, неначе кліщами, душі сокровенне:
Я тебе не забуду...і ти не забудеш мене,
Та любов збережеться навІки без тебе, без мене...

В швидкоплинному світі несуться кудись поїзди,
Розлучають людей...тільки знаю тепер достоменно,
Що любов збережеться на вік - назавжди...назавжди,
Неважливо, що ти загубився в дорозі до мене...

Я піду...Ти підеш... Ми підем, щоб зустрітись в імлі,
Де задумливо ніч колихає замріяні зорі...
Розлучаються люди, лиш тільки отут, на землі -
На чумацькім шляху розминутись не зможуть ніколи...