Куди ти, світ?!
Чому не хочеш
зібрати те, що не збулось?
Невдалі дні і вдалі ночі,
де хтось не витримав когось...
Мовчу не так...
Біди немає
для серцем обраних прикмет...
І...Сонце..
Так, я там згораю...
Людина?.. Пам'ятка?.. Поет?..
Крислатий бриль залишу Риму,
і відбіжу...
Нехай паде.
Хто зна, чи знов побачу зиму
у цьому злому па-де-де.
І чи дійду на край безодні
простого спокою небес,
де завтра вистрелить в сьогодні,
щоб я з минулого воскрес.
Кричати в ніч...
Мовчати зранку...
Кохати подих весняний
тієї, що чека світанку
у серці сповненому мрій..
Напевно - ні...
І крик зі скелі
обійме квітень без вагань...
Кохання - вічний casus belli,
шепоче стлілому: "Повстань..."
Особисте пекло
© Copyright: Александр Ноцкий, 2016
Свидетельство о публикации №116032403313
Свидетельство о публикации №116032403313
Рецензии