Проживу я немало – це знаю:
Трішки все-таки прозорлива.
І побачу, як колір міняють
Очі ті, що колись любила.
Як до шлюбу дорослі йдуть діти,
Як онуки весну стрічають,
Як зростають і в’януть квіти.
Потім знову: ростуть і в’януть.
Більш терпимою спробую стати,
Не копити в собі гнів і злість.
Може буду слова римувати,
Якщо старість мій розум не з’їсть.
(Замість того, щоб гризти насіння,
Дратувати зятів й невісток).
... І як падає лист осінній,
Так впаде з моїм віршем листок.
Моэ життя
© Copyright: Елена Макарчук, 2016
Свидетельство о публикации №116032309521
Свидетельство о публикации №116032309521
Рецензии