Вiдчувай

Відчувай… як сонячний промінь торкається шиї, грає в волоссі…
Дихай весною, пий її повністю, свіжу, живу.
В багатоголоссі
весняного ранку почуй мене, наче я поряд,
тримаю за руку,
час зупиняється,
жодного слова, жодного звуку…
Відчувай…

Забувай. Всі свої справи і принципи,
Пий цю весну,
наче першу, а може, й останню.
Забувай колір очей, що позбавили сну,
мрії про них і сподівання,
ті, що не справдились,
наче минуле то книга, яку ти не встиг прочитати.
Забувай мене, мої вірші, листи, улюблені фрази та посмішку,
дивне ім’я, яким ти любив мене називати…
Всі імена, які тобі довелось називати…
Всі тіла, яких довелось торкатись, щоб не збожеволіти
від думок та спогадів.
А як не можеш забути… все одно
Забувай.

Відпускай… все, що затьмарило небо, лежало під снігом, камінням на серці,
пташкою в клітці зі сталевими прутами, сталевими нервами,
все, що тримав так міцно,
віру у вічну любов, 
єдину до самої смерті,
уламки дзеркал та ілюзій,
обривки листів та розмов…
Віддай все весняному вітру…
Тільки мене, наче я поруч  кожної миті,
Не відпускай…

Відчувай… крізь закриті вікна,
завішані штори,
заплющені очі
пробивається світло…
І вітер тобі шепоче
моїми вустами, моїми словами…
Нас розділяють - сотні кроків чи сотні миль – неважливо,
Відчувай, що я близько,
ближче, ніж було,
ближче, ніж буде,
ближче, ніж просто можливо…
Відчувай…