КП
Шумлять над нами всесвіту світи,
І хоч до неба в нас свої дороги,
Ти все одно мені завжди світи
У дні спокійні та у дні тривоги.
В очах твоїх є те, чого немає,
Як не шукай, ніде у всьому світі,
Бо те, що бачу я навкруг, зникає,
У майбуття не перелиті миті.
Вони з’явились – зразу ж і померли,
Народження нове – та сама смерть,
Тускніють і всихають кращі перли,
Сміється й плаче часу круговерть,
Радість завжди із присмаками смутку,
І будь-яка печаль радіє знов,
Повільно іноді, а часом хутко
Ненависть переходить у любов.
Та є ті речі, що живуть у всьому,
Об’єднуючи всесвіт у собі.
Усім вони належать і нікому –
Так само ти всміхаєшся мені.
Чи не мені?
Ти є – й тебе немає...
Зустрінемось на небі - може, й ні...
Та я одне лише напевно знаю:
Твої впізнаю очі скрізь ясні.
21.03.16
Свiти
© Copyright: Олег Вербовий, 2016
Свидетельство о публикации №116032101471
Свидетельство о публикации №116032101471
Рецензии