Чекала, наче птаха, я весну...
Вона прийшла...холодна і безлика...
Сьогодні я, напевно, не засну:
Моя печаль занадто вже велика...
Знов грає ніч на скрипці самоти,
То сміхом захлинається, то плачем...
Я слухаю її тремкий мотив,
Він обпіка, немов клеймо гаряче...
В нім біль і мука, і палка любов,
І розпач втрат, і зламанії долі...
Він в душу заповзає знов і знов,
Я слухаю його помимо волі...
Від нього не сховатись, не втекти,
(від долі не врятуєшся ти втечею)...
Стискається душа до немоти,
Я слухаю мотив той, мов приречена...
Стікає час, неначе віск із свіч,
Несе у вир думок життєва течія...
Хай плаче скрипка в цю весняну ніч,
А ти не плач, моя душа обпечена...
Знов граэ нiч на скрипцi самоти...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2016
Свидетельство о публикации №116031902258
Свидетельство о публикации №116031902258
Рецензии