Весна

Транформувати порожнечу в біль.
Знаходити в буденності сюжети.
Я не знаю, чи в тобі щось світиться,
Це не важливо - я буду світити.

Малими кроками в кімнату пробирається весна,
Я видихаю димом її свіжий теплий вітер.
Торкаючись тоненьким склом, до твого скла,
Я думаю, що гірше ніж цей звук уже не буде.

Я відчуваю смак твоїх думок і мрій.
І захлинаюсь запахом душі твоєї.
Ти ніби паросток, який на сонці гріється
Та хоче вирости великим мужнім деревом.

У скронях чухається рух невимовлених слів,
Зап'ястя сині - треба якось стримувати дії.
Не дивись назад, коли вирішуєш долю світу,
А коли вирішив - не думай, що чекає далі.

Я задихаюся, я кашляю, бо холод на душі,
Хоча у ній зазвичай були чи весна, чи літо.
Краще би тебе не існувало, ти би не з'явився,
Я йшла би далі, тихо кашляючи своїм димом.

Ніколи не дивіться людям в очі -
Вони теж брешуть, гірше ніж слова.
Я бачу в твОїх те, що хочу бачити,
Не слухаючи те, як рухають вуста.

Метаморфічність - функція свідомості,
Вона допомагає пережити біль та страх.
І я вже майже переформатована,
Бо забуваю, скільки ти для мене
Значив.