Ти мене не чаруй, не чаруй

Ти мене не чаруй,не чаруй.
Не піддамся на лихо собі.
Тож кохання своє подаруй,
Даруй очі твої голубі.

Наче небо,немов синій льон,
Засіяє той погляд мені.
Низький,вам мої очі,-поклон,
Моє серце палає в вогні.

Вогняне моє серце,-мов жар.
Палить душу,та душу пече.
Я не п'ю його віри нектар,
Не спираюсь на рідне плече.

Ти мене не чаруй,не хвилюй.
Я і так догораю в ночі.
Ти мій спогад,штрихом замалюй,
Відігрій теплом ніжним,-свічі.

В тиші ніжністю місяць зійшов.
Світить,в річці вмиває лице.
І панує в повітрі любов,
Дуже вдячна тобі я за це.

Ти мене не чаруй,не чаруй.
Не піддамся на лихо собі.
Тож кохання своє подаруй,
Даруй очі твої голубі.

Світлий погляд,як докір німий.
Що заглядує в душу теплом.
Ти чудовий і рідний такий,
Так з тобою мені повезло.

Ти усмішку мені дарував...
І чудові,чудові слова.
Що схилялася навіть трава,
Й завмирала,коли їх шептав.

ДУЖЕ ВДЯЧНА ТОБІ Я ЗА ЦЕ.

Ти мене не чаруй,не чаруй.
Не піддамся на лихо собі.
Тож кохання своє подаруй,
Даруй очі твої голубі.
 (Понкратова.О.В.)