Життя,я знаю,-дуже не просте.
Чудово.Вірю.Знову пізнавати.
Як люди можуть думать,не про те,
Як люди...та людей,можуть вбивати?
Чи ранити.Доводити до сліз.
Чеканити.Незгодою картати.
І віхтями шмагать,з гілок беріз,
Та долі доброї в дорозі не бажати.
Життя я знаю,варте ще й не те.
Потрібно ним,нам краще дорожити.
Та бути як,коли з дущі мете?
Коли не зна душа як в світі жити?
Летять з душі,неправильні слова...
Окропом гоять наболілі рани.
Та я не стану правити оте...
Те зубожіле,чином невпізнане.
Жадання темного,коли весна цвіте.
До потягу квітучого бур'яну.
Сама неначе в полі кропива,
То жалю з жалю,гіркою сльозою...
То зацвіту і заіскрю росою,
Поки жива,то все в житті бува...
Тож згідна витись,по землі лозою.
(Понкратова.О.В.)
По землi лозою
© Copyright: Лена Грама, 2016
Свидетельство о публикации №116031800149
Свидетельство о публикации №116031800149
Рецензии