Крізь віти зорями-очима
Вдивлялась ніч,
Притиснувшись щільніше,
До вікон-шибок.
І віючи духмяним ароматом
Квітучого незайманого саду,
Що вперше у житті розквітнув нині....
..................................
На мить розірвалася низка
Думок.
І вони мов намисто
Розсипались по куточках
Складних лабіринтів реалій.
Нехай!
Я не хочу їх зараз!
Бо тіло вже стогне від муки,
Солодкої муки кохання.
Бо руки твої, наче хвилі,
Що пестять каміння сміливо,
І тягнуть з собою в бездоння
Бурхливо-грайливого моря.
ТОБІ я віддам ті цілунки,
Що їх змалювала уява,
Коли я жадала на море.
А може пірну я ще глибше,
Занурюючись з головою
В бурхливе бездоння кохання.
Втамуй мою спрагу!
О, море!
Я випью тебе до краплини,
І впавши на мокре каміння -
Порину у всесвіт безмежний!
© Copyright: Шуваева Ольга, 2011
Свидетельство о публикации №111040510146
Бурхливе бездоння кохання
© Copyright: Ольга Шуваева 2, 2016
Свидетельство о публикации №116031506168
Свидетельство о публикации №116031506168
Рецензии