В паралельному вимірі світу
Він лежить.
Які довгі ці дні...
Сильні руки від сонця і вітру
Без роботи незвично німі.
Очі зболені. Часом - байдужі.
Краплі поту не сходять з чола...
Тут мовчать. Тут не лізуть у душі,
Бо натягнуті ті, мов струна.
Коли ж болі на мить відступають,
То на стелі, білішій за сніг,
Кольорові сади проростають.
Що колись доглядати він міг.
І несуть його спогади-днини,
Хоч припнутий до голки, мов пес,
Не рахує вже краплі-хвилини:
Вже здається, він знову воскрес!..
І зітхають серця небайдужих,
Ті, що поруч незримо весь час
З ним не сплять, зазирають в душу,
Щоб той вогник святий не погас
В паралельному вимiрi свiту
© Copyright: Татьяна Бонд, 2016
Свидетельство о публикации №116031510055
Свидетельство о публикации №116031510055
Рецензии
