реин-карна

реїн - карна


захлинюючись подихом
вгризалися долоні у папери.
барвистий шум став недоторканним для мене
в саду, із коренем терпкого винограду,
у клітці розуму водовертом між гранул
і кожен вечір молочу полину зерна,
і ранок проростає між нічим та іншим
вміщаючи в собі лиш чорну каву,
чорніше сонця, що опада
силміць надвечір.
цвітінням лотосу
заплутавшись в волоссі,
тендітні руки доторкнулися до мене
і мікрокосмосу соляріс серця твого,
і очі кольору небес
Альталімену.
усе що знав, хотів скоріш забути
бо я чужий для всього,
що лишилось
до мотлоху в душі, і купи грошей,
до інституту, чеків та приміщень.
либонь рубедо з алкоголем буде гірше
блаженний той, хто забува
найбільше.
та все ж дорослий я;
чи себто це для виду?
а он, дивись, іде собі дивак,
у лютий вітер зимній по морозі
жбурляє посмішку у незнайомі лиця
що поглядають на кросівки
в дірках скоса.
чи дівчина, що досі в чари вірить,
та одяга хустину кольорову й
чудернацьку.
мабуть дивно
відчути себе іншою людиною
зненацька.
і довгими нетлінними ночами
вдивлятись через призму океану
у ритуальні сни холодних зорей,
і того, що було
між нами.

мені п'ять років знову
я вже
не дорослий.
я вірю в чудеса, і страхи маю
з дірками у кросівках на морозі
ходжу дитиною самітньо
по бардюрах.
за драхми я нічого не купляю,
роблячи іншим болісно
у грудях.



13.03.16