Там, у безодні, ніч панує
Мовчать, заснули вже зірки.
Не спить лиш Думка, все вирує,
Та заколихує в рядки.
Не спи мій друже, ще не час.
Не час, повікам відпочити.
Знов Думка завіта до нас,
Нічною сповіддю сповита.
Вона, на вухо прошепоче,
Почуй мене, промовить стиха.
Вона вже спатоньки не хоче
Та ій безсоння те...не лихо.
Хоч ніч на небі, та вже правлять
Думки та роздуми про долю.
І десь забуту славу славлять,
Парканом затуливши волю.
Думки, думки. Чому до мене?
Чому нам спокій не дається?
Чому душа, мов річка в греблю
Щораз, без вітру, в стогін б'ється.
Чом на обличчя сльози й порох?
Та знов у пил, припала спИна.
Чому мій брат для мене ворог?
Чому вмирає Украіна?
На жаль вмирає, вже не раз
Орендарі шматуть,... до нестями
Знов там, ізверху, тільки сказ.
Скажено нас женуть до ями.
Думки
© Copyright: Александр Бирзула, 2016
Свидетельство о публикации №116031300931
Свидетельство о публикации №116031300931
Рецензии