Милувалась горами я змалку

      Я  біжу  у  дитинство.

Складаю  пазли  усі  по  краплинці,
Тріпоче  сукню  мою  вітерець,
Я  біжу  по-зарослій  стежинці,
У  дитинство  своє  навпростець.

У  дитинстві  все  було  казково,
Я  росла  в  дідуся  і  бабусі,
Пахло  лісом  й  весною  бузково,
Гелготали  на  ставку  сірі  гуси.

Милувалась  горами  я  змалку,
Лічила  літа  по  зозулі  в  гаївці,
Майстрував  дід  для  мене  гойдалку,
В  полонинах  паслись  білі  вівці.

Не  забула  тих  митів  я  жодну,
Полонин  і  долин ,  осокорів,
Окунаюся  в  річку  холодну,
Що  тече  потоками  з  Язворів.

Ще  не  раз  в  ті  літа  оглянуся,
Маю  жагу  до  них ,  поривання,
Щораз  бачу , як  моя  бабуся,
Вчить  мене  ремеслу  вишивання.

А  в  четвер ,  так  щотижня ,  уранці,
З  дідусем  йшла  на  пасіку  нашу,
Запах    меду   немов   в  колисанці,
Пянив  й  засолоджував  душу.

До  дитинства  свого  пригорнуся,
До  смерек  і  ялиць  в  верховітті,
Мені  жаль,  що  мій  дід  і  бабуся,
Вже  давно  в  паралельному  світі.

Я  ще  й  досі  їх  мудрості  вчуся,
Скільки  пройдено  різних  доріг,
Та  я  знаю ,  що  мій  дід  і  бабуся,
То  є  мій  у  житті  -  оберіг.


Автор: Н.П.Рубан.


Рецензии