Я повернуся

То був звичний ранок дощового вівторку,
Вона щось тихо муркоче й порається у плити.
А він збирає сумку, потім кладе махорку,
Наче цей запах трав таки допоможе піти.

Від неї пахне сумом і зовсім трохи «Шанеллю»,
А очі кольору «тільки залишся, не йди».
І, навіть, найбіднішою, найгіршою аквареллю
Не передати всіх тих відтінків наступаючої біди.

Та на її молитви «тобі наснилися ці кайдни»
Він лише гірко всміхався і згадував свої сни.
А тоді відмовляв: «Я ж не дарма відстояв Майдан і…
Зараз відстою. Люба, я повернуся з війни».

Наступного дня він пішов, залишивши тільки ніжність
І кожен день пережитий він відзначав листами.
Тоді вона зрозуміла, чом він обрав саме гідність,
І кожен клаптик паперу дбайливо торкалась устами.

Одного ранку принесли листа, що написаний іншим.
Вона звісно ж з перших рядків затамувала подих…
Цей день на багато років стане для неї найгіршим.
День, коли він таки охрестив смертю свій подвиг.