Не питайте мене, чи я знаю
Про таланти свого народу.
Скiльки вiршiв я вчила напам'ять,
Про Днiпровську живую воду.
Про дiвочу красу, про шалену долю,
I нелегке крiпацтво, людей i про волю.
Та я вже не забуду нiколи
Найрiднiшу i милу Шевченкiвську мову.
I навiчно у дУмках моїх "Заповiт",
I не раз надихав "Назар Стодоля".
Твори розширюють мiй кругосвiт,
Твори, що змiнюють кожну долю.
На чужинI мене сонце не гріє,
Рiдної мови там не знайти.
Щоб не залИшитись на самотинi,
Треба на зустрiч Тарасу йти.
Переживаючи рОки заслання,
Подорож першу по Українi,
Вiн, здобуваючи своє визнання,
ЗалИшився вiрним своїй країнi.
Навiть коли вже не буде нас,
Пам'ять про нього житиме вiчно.
Слави Шевченка не скIнчиться час,
Шану вiддасть йому кожен щорiчно.
До Дня вшанування Шевченка
© Copyright: Искусство На Столе, 2016
Свидетельство о публикации №116031300151
Свидетельство о публикации №116031300151
Рецензии