Казочка про маленького джмелика

Одного літнього ранку маленького джмелика мучила спрага. Він нарешті знайшов бажану вологу на дні червоної пластмасової лійки, яка стояла в квітнику на балконі. Необережний джміль вгамував сповна спрагу і ще не поспішав покидати свій тимчасовий прихисток ...як…
 Як раптом на балкон прийшла господиня , наповнила лійку водою і стала поливати квіти , щось невиразно наспівуючи собі під ніс. Маленький джміль раптом опинився у водяному полоні. Потужні струмені виштовхали його тільце на поверхню води , змили золотий пилок з його черевця , зробивши раптом неймовірно важкими мокрі крильця. Господиня переходила від квітки до квітки , монотонно виконуючи один і той самий рух . Нахиляючись, носик лійки наповнювався знову і знову , цілюща волога спрямовувалася на обвітрений літньою спекою грунт квіткових горщиків. Зневірений бідолага пручався з останніх сил. Кожний новий сплеск води заштовхував його все далі й далі у вузький ніс лійки , з якого шлях вперед був просто неможливий.
" Побач його ! " , - схвильовано хитаючи різнокольоровими голiвками, кричали квіти. "Зупинись!" - в розпачі з останніх сил шепотів джміль. І господиня раптом дійсно побачила його своїми короткозорими очима і навіть скрикнула від подиву . "Бідний малюк ! "  - вимовила вона. " Як же витягти тебе звідси? "
Так, дійсно було не дуже то й просто допомогти маленькому героєві вибратися з його полону так , щоб не зашкодити його і без того сильно постраждалому тендітному тільцю . Вона задріботіла на кухню і стеблом спочатку легенько виштовхала джмеля з носика лійки, а потім , перевернувши лійку догори дном , витрусила його , здавалося, до смерті змученого , на квітковий кущ. "Вибач менi !"  - гірко  промолвила господиня. Здавалося надii'зовсім не залишалося.
Але ось джміль заворушився , розпрямив слюдяні крильця і промовив своє непевне
"Бжжжжж ! " Тiльце його при цьому затремтiло часто і дрібно , скидаючи невидимі оку часточки вологи. Потім він чіпко вхопився усіма лапками за край квіткового листа, який гойдався під вітерцем, вперто нахилив голову та завмер. Незрозуміло було , чи є ще сили життя в цьому відважному , але знесиленому тільцi.
Поруч з ним пролітали інші джмелі,  ситі й важливі , в оксамитових помарнчево -жовтих сюртучках. Квіти винувато розгойдували свої дзвіночки-голівки, повторюючи : " Живий ? Чи не живий? " Це ж саме питання ставила собі й господиня , виходячи час від часу на балкон , вдивляючись в джмеля з надією через скло своїх окулярів . Він  начебто  приріс до листочка , на якому сидів , - безбарвний і нерухомий . Можливо,  пересадити його в зручну чашечку медоносного дзвіночка ? " , - подумала господиня ."Там можна відпочити і при бажанні навіть поїсти! " Але з поваги до маленького сміливця , вона , на щастя , не стала його турбувати.
День наростав , сонце прагнуло до зеніту . У своїх буденних клопотах жінка на якийсь час зовсім забула про подію на балконі , а коли згадала, то не знайшла джмеля в його квітковому ложi.
 Полетів ? Він полетів ! ... Чи вистачить йому сил оговтатися від перенесеного ? Чи впiзнае вона його серед інших одноплемінників в його звичному яскравому вбранні ? Чи пробачить він їй за майже фатальну випадковість ?
А ви як вважаете ?
А взагалi ця подiя трапилася сьогоднi вранцi на моему балконi


Рецензии