Лунное

Я расстояние до тебя измеряю снами,

Бессонницей,

Песнями...

Флюидами, дозами нежности и чувствами особыми...

Поверь, несущественно, что плачу по ночам

И что столько

Между нами

Перронов, вокзалов, остановок, асфальтных дорог шуршащих...



Во вселенной сердца ты единственный месяц

Для меня,

Незримый...

Течешь по сосудам венозной кровью святой любви,

Целую глазами портреты фотографий...

В груди

Угольки...

Почувствуй же душой... невольно... мое патогенное дыхание...



Марина Алдон

Місячне


Я відстань до тебе вимірюю снами,
 
Безсонням,
 
Піснями…
 
Флюїдами, дозами ніжності та почуттів особливих…
 
Повір, несуттєво, що плачу ночами
 
Й що стільки
 
Між нами
 
Перонів, вокзалів, зупинок, асфальтних доріг шарудливих…
 
 
 
У всесвіті серця ти місяць єдиний
 
Для мене,
 
Незримий…
 
Течеш по судинах венозною кров’ю святого кохання,
 
Цілую очами портретні світлини…
 
У грудях
 
Жарини…
 
Відчуй же душею… невільно… моє патогенне дихання…
 
 
 
1 січня 2015