Меркурианский концерт. Богдан-Игорь Антоныч

Как крышка сундука, ночь опустилась высью.
В долинах забытья расцвёл миндаль горчайший снов.
На головы мещан слетают звезды, будто листья,
и в корчах боли и богатства, мир заснуть готов.

Певучих трав на крышах сорняки - антенны.
В ночи сплетаются любовники, как жаркий хмель.
Краснея,  раки ламп ползут по мебели и стенам,
сгнивают души сонных тел и серебрится цвель*.

Любовь в постели теплой, как звезда в портфеле,
стары перины, влажны розы, черви книжных строк.
В радиостудии небесной ставит вдохновенье
на ночи граммофон луны сияющий кружок.

*ЦВЕЛЬ - плесень

_______________________________


Богдан-Ігор Антонич
КОНЦЕРТ З МЕРКУРІЯ

Як віко скриню, ніч прикрила муравлисько міста,
в долинах забуття ростуть гіркі мигдалі сну.
На голови міщан злітають зорі, наче листя,
у скорчах болю і багатства людський вир заснув.

Бур'ян дахів, співуче зілля, міцний кущ - антени.
На ніч сплітаються коханці, мов гарячий хміль.
Червоні раки ламп повзуть по меблях і по стінах,
холоне тіло в сні, душа гниє й сріблиться цвіль.

Руда коханка в теплім ліжку і зоря в портфелі,
старі перини, мокрі рожі і черва з книжок.
В радіостанції натхненний спікер накладає
на ночі грамофон холодний місяця кружок.
20 травня 1933