Не можу я не думати про тебе,
Моєму смутку, не існує меж,
Не знаю, чим ти вабиш так до себе,
Заполонила серце й душу теж.
А пам'ятаєш, незабутній вечір,
Як плакала у мене на руках,
Я пригортав до себе ніжні плечі,
І ми в майбутнє, линули в думках.
Як говорила, про своє кохання,
Боялася, що я не зрозумію,
Та стримавши тоді оце бажання,
Тепер тебе забути вже не вмію.
Тобі я вірив, і гадав що краще,
Нам буде разом, ніж на самоті,
Тепер не хочеш бачити нізащо,
Мене з собою, й подумки в житті.
І ти ще хочеш, щоб забув про тебе,
Гадаєш легко думати мені,
Що прийняла ти іншого до себе,
Мені залишив тільки "Извини"...
Извини
© Copyright: Александр Веремчук, 2016
Свидетельство о публикации №116030910619
Свидетельство о публикации №116030910619
Рецензии
Цікавий твір! Цікаві підтести. Психологічно. Сподобалось.
Шон Маклех Патрик 09.03.2016 23:24 • Заявить о нарушении
Шон Маклех Патрик 09.03.2016 23:24 • Заявить о нарушении
