Дождь, как исповедь, льется- из Люцины Хворост

Перевод с украинского

Люцина Хворост

Небо в рам’ї хмарин,
ще недовго – і повідь…
Дощ іде, мов на сповідь
до низинних храмин.
Їм, земним, а не вишнім,
як покутний монах,
сповідається в грішнім,
у думках і ділах.

Чи померкли вгорі
всі божниці й кіоти,
чи всесвітні ваготи
там змели вівтарі –
та розчахнуто брами,
і небесна вода
у смиренні губами
до землі припада.

Ллє за нас, недорік,
ллє за мене й за тебе…
То не шлімо ж до неба
покаянь і суплік.
Бачиш, небо нужденне,
у вереті-імлі...
Все про тебе, про мене
дощ нашепче землі.;

Перевод Инны Гавриловой


В небе сумрак и хмарь:
чуть - и ливень сорвётся...
Дождь ,как исповедь, льётся
на земной наш алтарь.
На земной, а не горний,
как святейший монах,
каясь в якобы черных
мыслях,чувствах,делах.

Иль огни до зари
у божниц и киотов,
иль вселенским потопом
там смело алтари,
и разверзлось вратами
небо к водам в мольбе,
и в смиренье губами
припадает к земле.

Льёт за нас,недотёп,
льёт он нам на потребу:
ведь не каялись небу,
не молились взахлёб.
Видишь: небо несчастно-
всё в ненастье и мгле...
То,к чему мы причастны,
дождь нашепчет земле.

06.03.2016г.


 Иллюстрация картина Бориса Кустодиева "Гроза"


http://youtu.be/fbQ59h8vQ_g
(ссылка на исполнение Песни)