Скiльки ж можна мовчати?!

Сумно... - Кажемо: "Ні!.,"
Бо так жити не згодні...
Нас, знедолених, бiдних, чимало усюди..,
Ой же, кривда пече так, роз'ятрює груди..,
А ми ж - діти твої,
Безробітні, голодні

I ображені як.., -
Любимо ж Україну.., -
Й на полях працювали, й у шахтах глибоких,
Й на заводах, й на фермах, й у горах високих.., -
боляче.., - обертається
Край наш в руїну...

Це - наш дім, і наш світ, -
Наша ж люба Вітчизна!..
Закордон нам не милий, - отут ось коріння,
Тут й пісні свої, рідні, й вітрів шумовіння..,
Тут чекає й кінець,
Споминальна та тризна... -

Кажемо, все як є.., -
Чи нас чуєш, Вкраїна?! -
Неможливо ж прожити на пенсію нашу, -
Не всяк день і хліб їсть хтось, забув хтось й про кашу.., -
Сльози - гроші такі,
Важче, мабуть, пір'їна...

Ой, суворе життя.., -
Та що можна зробити? -
Ось ціна п'ятирічок, та соціалізму,
Ось що вийшло з безсмертних ідей ленінізму.., -
Величезну країну
Вдалося з ніг збити... -

Вже й Союзу нема.., -
Незалежні й свободнi?! -
Працювали сумлінно, й що маємо, люди:
Животіння страждальне та й злидні усюди.., -
Дайте краще життя,
I не завтра, - сьогодні!... -

Вимагаємо, так.., -
Й знов розмови про совість... -
Скільки ж можна державу лише грабувати,
Й на майбутнє надії безжально вбивати?! -
Чи щасливий фінал
Матиме оця повість?..

< Цирульник Андрій >