***

Чом знов сумна?
Чи хтось образив, люба ?
Ні просто то була війна
Десь біля дубу вечір. Ходиш ти одна.
Чом зажурилась у хвилину ,
Коли сміється кожен з нас?
Хапає хтось твою дитину ,
Відносить від війни у дальній клас .
Чом знов снуеш ти біля хати ,
Де померла твоя сім'я ?
Вже час домівку відпускати .
Було там щастя? Ти і я.
Чом вічі не одкрила, мила?
Чом вмить заснула у пітьмі?
Війна сім'ю твою... й тебе згубила...
Настав час зрозуміти це самій
Чом містом мріеш дуже тихо?
Ні звуку з вуст твоїх німих.
В країні рідній ходить лихо.
Ти ж збережи своїх. Живих.
Чом не спокоїшся ти, люба?
Земля твій дім вже кілька літ,
А серце твоє наче згуба,
Мов хвиля моря, неземний політ .
Чом знов сумна, моя лебідко?
І знов кричиш у темряві.
Як з поля зірваная квітка,
Загасло світло у пітьмі.
Чом ти хвилюєш рідне небо щохвилини
І сльози лльєш, закінчив свої дні?
Та тебе і дощів краплини
Не спинять. Хай палає у вогні.
Чом біля хати тоїй ходить
Мале дитя? Твое дитя .
Його там серце материнське водить
В дарунок що віддасть навік життя.