Вiд смертi вберегти свою частину,
Не змiг ти,тому й йду я,
Тебе кохала,як кохають у життi одну людину,
Тобою мрiяла тут по землi мандруя.
Нащадки промовчать, тай що казати,
Коли холоне серце, очi замикаэ на вiк спати?.
Хотiлось до небес тебе пiдняти,
I крила дарувати у життi,
Но навiть не змогла про те сказати,
Тепер на вiк вiдпочиваю в самотi.
Цей день, чорнiшого на свiтi не буваэ,
Коли на цвинтарi кохання засинаэ!
Жорстокий час, скорботний час,
Для того щоби вбити пам*ять на землi о нас.
С твоэю нареченой спить вже смерть,
Бо ти не квапився ii кохати,
До тебе йшла у кожень день,
Не требо вже нiкого дорiкати.
Тверезий розум в нас перемогаэ,
Але байдужiсть почуття, кохання тим вбиваэ!
Не змiг
© Copyright: Людмила Дубищева, 2016
Свидетельство о публикации №116030506147
Свидетельство о публикации №116030506147
Рецензии