Бродському

/Відповідь воістину геніальному Бродскому. Пробачте за те, що кількасот разів перевернулися у могилі під час створення мого "шедевру"/

О так, вийди з кімнати, вирви себе зі шпалерами,
Щоб побачити сонце і дізнатися світ за лічильником.
Зламай все що бачиш, (і стільчик) бо світить в очі банерами
Більш різко, ніж улюбленим синім світильником.

Від безвиході намотуй круги коридором,
І щоразу виходь, дозволь собі цю помилку
Можеш назвати себе ризиковим, бо не обмежений кордоном,
Кидайся у авантюри (починаючи рити могилку).

Виходь за стІни і повертайся - з інвалідністю,
Зате принось з собою щастя (нерозумного) крик
Бо парашут не розкрився, а ти змирився з калічністю
Свого тіла. Ти до нерозкритого парашута вже звик.

Пиши (просто так) непотрібні літери рядами,
А краще - в стовпчик, бо ми так не рахуємо
Хай за нас рахують лічильники, бо пісня лунає складами,
І ти не втрапляєш у такт, (ми двоє незграбно танцюємо).

Зніми це пальто, і цілуй ніжну шию (про це жалкуватимеш)
І знімай своє взуття, не перериваючи рухи тілом.
Якщо будеш щирий - всерівно чи сумуватимеш.
Хай суспільство кричить: "займися важливим ділом!"

Бо робота стоїть. І до чорта! Танцюй!
Хай за вікном не Франція а просто сміттєзвалище,
Хай не втрапляєте в такт, і гул наростає - танцюй!
Будь дурнем. Будь унікальним придурком
Хай цей танець (не кімната!) стане твоїм пристанищем.

Не ховайся від життя, бо і так в ритм важко втрапити,
Й виламай двері шафи, бо ті є рамками своєрідними.
І хай одяг (серед нього пальто і твоє взуття) можна у цьому хаосі втратити,
Живи! Бо в результаті всерівно помреш (від віруса/ероса/хроноса), і не будеш оплаканий рідними.