Аднаму ні добра, ні пагана,
Проста аніяк, і цішыню
Не адчуць, як не адчуць нірваны,
Па начах без стомы і агню.
І штодня, сярод людское плыні,
У вірах чужых размоў і слоў,
Позіркі страляюць халастымі
Як у “малако”, паверх галоў.
Церуха жыцця сляды хавае,
І няважна зараз – з кім і дзе,
Ты грабешся, нават не па хвалях, –
Па халоднай, нежывой вадзе.
Страчаныя позіркі і словы,
Узамен жа – бессані нажы.
Ты – адзін, і вырак – канчатковы.
Цешся, як да гэтага дажыў.
Вентспілс, 3 сакавіка 2016.
Адзiн
© Copyright: Сержук Сыс, 2016
Свидетельство о публикации №116030308975
Свидетельство о публикации №116030308975
Рецензии
Дуже змістовний вірш!
Ви - молодець.
А я відкриваю заново для себе білоруську мову.
Ох, як звучить!
Сергей Пикарось 08.03.2016 18:21 • Заявить о нарушении
Ви - молодець.
А я відкриваю заново для себе білоруську мову.
Ох, як звучить!
Сергей Пикарось 08.03.2016 18:21 • Заявить о нарушении
