МалА. Из Хелены Фисои

 Касался тёплыми лучами
 И успокаивал речами...
 Вокруг вовсю гудела мгла
 Немилосердная и злая...
 Но гласу Божьему внимая,
 Добро и свет души спасая,
 Ему лишь верила малА.

 Качали зори-фонари
 Мои миры...Дней быстротечность
 Познала в Боге, бесконечность,
 И время складывала в вечность...
 Сиротства не было внутри,
 Общеньем частым Божий Сын
 Для сердца был...В суме носил

 Меня и солнце, и дожди,
 Июльский зной, сугробы снега,
 Что высыпал в декабрь с разбега
 На ветки голые, кусты.
 Лишь Бог моим был оберегом,
 Спасал от страха Он один.

 Но не упрячешься от зла,
 И душу выели печали.
 Господь знал с самого начала,
 Что крепче сильного вола,
 Всё перетерпит с Ним она,
 Его малА...


 Оригинал:
Хелена Фисои
http://www.stihi.ru/2016/03/02/1698
        МалА.

 У Господі дитям була…
 Торкався сонячним промінням,
 Втішав,  що я тепер не винна...
 А навкруги гула імла
 Така безжалісна і люта…
 Велінням Божим, млою скута
 У світлі доброї спокути
 Йому лиш вірила, мала.

 Гойдали зорі-ліхтарі
 Мої світи...  Вік, як хвилину,
 Пізнала в Господі Єдинім,
 Віки складала в скриньку днини..
 Сама,  не знала самоти –
 Бо товариством Божий Син
 Для серця був… Ніс у торбині

 Мене і сонце, і дощі,
 Спекоту літа, сніга груди,
 Що висипа`в десь так у грудні
 На голі віти і кущі.
 Коли ж страхи стискали груди –
 Я в Нім ховалася мерщій.

 Та не сховаєшься від зла,
 І душу виїли печалі.
 Господь знав з самого початку:
 Міцніше дужого вола,
 Все витримає з Ним вона,
 Його мала…