Шон Маклех Патрик Нежелание перевод Владимира Туле

Шон Маклех Патрик

«Нежелание»

(перевод Владимира Туленко)

                «in geschlossenem licht
                trieb ich dem abschied entgegen
                die ruder bereitgelegt
                sie zuruckzugeben»
                (Hannes Vyoral)*

Город лоскутков неба,
Город, которого не существовало никогда,
Нигде и никогда,
За исключением разве что тёмных уголков
Отрывков памяти скрипача-скитальца,
Что играет между крыш и окон
В мире невоплощаемого
Всё теже мелодии дождя.
Когда я слышу его музыку:
Рапсодию жёлтых листьев,
То исчезает надоедливое желание –
Убегать из города холодного дыхания,
Где свет закрывают в каморках,
В ларцах с вырезанных ножом орнаментом,
Где свет замыкается в круг –
Заколдованный, закрытый и бесконечный.
Город разрезает река
В переменном свете  сумерек:
Там смастерил я кораблик,
Чтобы плыть навстречу прощанию,
И уже в который,
В который раз прикасались вёсла
Этой холодной реки времени,
Однако всегда
Я возвращался назад –
В город холодного дыхания
Камней цвета вечных сумерек,
Потому что вынужден я выслушивать
Голос шагов утомлённых ног,
Обутых в кожаные ботинки
На улицах молчания.


Примечание:

* - «в замкнутом свете
       плыл я навстречу прощанию,
       вёсла подготовив,
       чоб вернуться назад»
                (Ганнес Виораль) (нем.)

*****

Небажання
Шон Маклех Патрик
                «in geschlossenem licht
                trieb ich dem abschied entgegen
                die ruder bereitgelegt
                sie zuruckzugeben»
                (Hannes Vyoral)*

Місто клаптиків неба –
Місто якого ніколи не існувало,
Ніде і ніколи
Крім хіба що темних куточків
Уривків пам’яті скрипаля-блукальця,
Що грає між дахами і вікнами
У світ нездійсненого
Все ті ж мелодії дощу.
Коли я чую його музику:
Рапсодії жовтого листя,
Зникає докучливе бажання –
Тікати з міста холодного дихання,
Де світло зачиняють у комірчинах,
У скриньках з вирізаним ножем візерунком,
Де світло замикається в коло –
Зачароване, замкнуте і нескінченне.
Місто розтинає ріка
У мінливому світлі сутінків:
Там злагодив я човник,
Щоб плисти назустріч прощанню.
І вкотре,
Вкотре торкались весла
Води цієї холодної річки часу
Але завжди
Я повертався назад –
В місто холодного дихання
Каменів кольору вічних сутінків,
Бо мушу я слухати
Голос кроків втомлених ніг
Взутих в шкіряні черевики
На вулицях мовчання.


Примітки:

* - «у замкненому світлі
       плив я назустріч прощанню
       весла приготувавши
       щоб повернутись назад»
                (Ганнес Віораль) (нім.)