Про свoэ

Життя як та хмаринка у повітрі
Мандруюча у просторі кудись,
Миттєвості бувають дуже світлі,
А іноді дощем спадають вниз.

Земля як той магніт до себе тягне,
Та змішує постійно почуття,
Тоді як квітка я постійно в’яну,
Втрачаючи всі сили для життя.

Найкраще лиш у Бозі я придбала,
Без Нього тільки втрати були скрізь…
Перлинки світла вірою збирала,
А Бог їх посилати не баривсь.

Так добре, коли доля у руках
Святих та в кожній справі всемогутніх,
Долається любов’ю біль та страх,
Свободи кроки більше вже відчутні.

Але не завжди так… У боротьбі
Часу минає набагато більше…
Давала слово часто я собі,
Що буду слухать голос Божий лише.

Та не могла я стримувати біль
І подолать пов'язаний з ним відчай,
Вогонь мав карбувати в дусі сіль,
Що там була вона постійной річчю.

А я пручалась, плакала не раз
Від тісноти, що дужче поглинала,
Поки смирення не надходив час,
У ньому я у вірний стан ставала.

Обставини життя – мої скарби,
Що збагатили вічним, Божим, чистим.
Того б я не знайшла сама в собі,
Не нанизала б вдячності намисто.

Хай буде воля Божа, щоб у всім,
Що трапиться у визначеній долі
Я біль та тугу розділяла з Ним,
Щоб радістю Його зцілялись болі.

Усе пройде, усе, що є – мине,
А той, хто вірить – жити буде вічно.
У мудрості небесній головне
Побачити скарби у тім, що звичне.