Поема Як укра нц, до вропи пробирались

Ми вирішили, у Європі жити,
Казали про Європу людям казки.
Безвізовий режим, бажали заробити,
Та всякої хотілось, іншій ласки…

Спочатку в соц. мережах спланували,
А потім і зібрались біля Ради.
І під КабМіном ми собі мітингували,
Бо ми вже відчували присмак зради.

Тоді нам США допомогли,
Прислали нам інструкторі;в та гроші.
Щоб ми ту владу, перемінить змогли,
Бо загризають нас, немов прокляті воші.

Зібрали на «майдані» ми людей,
Розкинули на вулиці намети.
Харчів зібрали, та зимових речей,
Поставили буфети, туалети…

І почали собі «мітингувати»,
«Тихенько» так, нікого не чіпая.
Ми почали співати, танцювати,
Та різні свої гасла вимовляти.

Спочатку, ми Бандеру вихваляли,
Вшановували воїнів УПА.
Зневагу до Росії проявляли,
Казали ми, що влада там тупа.

Приїхали до нас, з ЄС посли,
Привезли нам «надію та підтримку».
І ще, вони грошей нам принесли,
Та наказали нам, стояти взимку.

Якісь пігулки, всім нам роздавали,
Казали, щоб ми пили їх щодня.
А потім, вже і в чай їх добавляли,
І після них, ми почувались як броня.

Ну, ми спочатку все робили тихо,
Аж доки Нуланд не приїхала до нас.
І, почалося на майдані лихо,
Бо США дали такий наказ.

Спочатку ми дороги розбирали,
Горючу суміш, розливали по пляшках.
А потім і бійців підготували,
Щоб суміш ту кидали по ментах.

І ось, коли ми все приготували,
Та снайпери сиділи по дахах.
Ми Раду нашу «рідну» штурмували,
Та почали стріляти по ментах.

І по своїх, ті снайпери стріляли,
Бо нам була потрібна їхня кров.
Щоб люди владу звинувачували, й кляли,
Та штурмували Раду, знов і знов.

Міліцію вогнем ми поливали,
Та битками їх били по руках.
Без жалості людей ми добивали,
Та танцювали ми, на зламаних кістках.

І захопили ми Верховну Раду,
Та вигнали «диктатора» з країни.
Прогнали геть, ми всю «злочинну владу»,
Так ми змінили долю України.

Але, не згоден з нами схід, ну як на гріх
І Крим почав «спливати» від країни.
Тоді, ми вирішили, налякати їх,
Мов зачекайте, лишимо від вас лише руїни.

І повезли ми в Крим, бійців з майдану,
Щоб врозуміли тих людей невірних.
Щоб дали по зубах, «російському Івану»
Та силою, вернули непокірних.

Але, наш потяг «дружби» не доїхав,
І не змогли «бійці» їх «врозуміти».
І ось, в Росію Крим «НАШ» переїхав,
Чому? Ніяк чомусь не можем зрозуміти.

Проте, не стали ми за ними сумувати,
Країна-то, велика, хай їм грець.
Ми почали в Європу прямувати,
Обра;ли шлях короткий – навпростець.

І хоч робили ми, усе як нам казали,
Оті «посли», з ЄС та США.
Яким ми дупи, гарно так лизали,
Проте, народ, не бачить ні гроша.

Та ще й напасть, Одеса згаменілась,
Не хоче до Європи, разом з нами.
Як та «базарна баба» розшумілась,
І називає росіян – братами.

Та нічого;, ми й тут не розгубились,
Бійці з майдану їх намети розгромили.
Ті с переляку, у будівлі причаїлись,
А ми їх там замкнули, й підпалили.

Вони там всі живцем собі горіли,
Стрибали з вікон, та молили пощадити.
А ми не слухали, ми їх стріляли, били,
Бо нам потрібно було тих нахаб провчити.

А потім, знову щось не так пішло,
Піднявся весь Донбас, в єдиній хвилі.
- Та що ж таке, та що на них найшло?
Сепаратюги кляті, будуть ВСІ в могилі.

Спочатку вирішили ми їх полякати,
З гелікоптерів трохи постріляли.
Та терористів почали у них шукати,
Але місцеві не хотіли помагати.

Тоді, сепаратистами, ми ВСІХ оголосили,
Ввели свої війська, щоб не кортіло.
І почали їх бити, не дуже, так, впівсили,
Щоб «бидло» те, більш не знахабніло.

Але ж вони, чомусь нас не злякались,
Чоловіки, пішли до ополчення.
І їх ряди, щільніше лиш змикались,
Та в інших викликали лиш натхнення.

Тоді ми літаком Луганськ бомбили,
Багато там цивільних постраждало.
А потім і клялись, що це не ми зробили,
Мов наших там, і зовсім «не літало».

Сепаратистів винними зробили,
І всьому світові, ми знову набрехали,
- Ви подивіться, що «садюги» наробили,
- Вони ж, рідненьке місто підірвали…

Тепер же ми і зовсім знахабніли,
Прислали туди пушки, танки, гради,
АТО ми на Донбасі об’явили.
І почали міста та села бомбувати.

Але сепаратюги не розбіглись,
А навпаки – пішли на НА;С війною.
Вони немов скажені звірі бились,
Та «віджимали» нашу рідну зброю.

Тоді, нам наказали – щось зробити,
Щоб можна було звинуватити Росію.
Ми вирішили, в небі «Боїнг» збити,
Та знов перебрехати цю подію.

І ось, ми виконали даний нам наказ,
Підбили «Боїнг», той що нам сказали.
Та звинуватили в трагедії Донбас,
І ще Росію, ми до цього прив’язали.

Ну, начіпто, зробили добре справу,
Сфабрикували докази та плівки.
Проте, не всі повірили в підставу,
І аргументами, приперли нас до стінки.

Але, ми не звертаємо на це свою увагу,
Продовжуємо ми воєнні дії.
Показуємо на ТВ, свою відвагу,
Та не виказуємо ми, своєї безнадії.

Однак, не все пішло за планом, як гадали,
І черговій «котел», готується для нас.
А ми ж тій перемоги, так жадали,
Але і знов, дає нам по зубах Донбас.

Тоді прийшлось нам знову відступити,
І взяти паузу, щоб дух перевезти;.
Бо ВСІ війська, могли в «котлі» згоріти,
Такої втрати, Україні не знести!

Коли затихло все, ми втрати рахували,
Та ужахнулися, від кількості загиблих.
Тоді цю інформацію, швиденько приховали,
І всім сказали, - що нема полеглих.

А потім, ще раз з силами збирались,
Щоб остаточно захопити той Донбас.
Але і знов, чомусь прорахувались,
Виконуючи в поспіху наказ.

І начебто людей зібрали ми багато,
І техніку з усіх країв пригнали.
Нам навіть КОВДРИ, виділили з НАТО,
Щоб «клятих» ополченців ми прогнали.

І ось, коли, вже все готово було,
Ми на Дебальцево пішли атакувати.
В атаку кинули ми все, що к нам прибуло,
Та не змогли, їх навіть налякати.

Проте вони, наш план прорахували,
І контрнаступ спланувати встигли.
В новий «котел» нас в котрий раз загнали,
І знов ми з переляку бігли, бігли, бігли.

Але ми про «котел» не зізнавались,
І всьому світові, звичайно ж набрехали.
Зробили так, щоб правди не дізнались
Про те, що ми не відступали, а тікали.

Коли все стихло, та перестали ми тремтіти,
Медалями нагородили, залишки бійців.
Ми почали собі тихенько розуміти,
Що не здолати нам тих мужніх вояків..

Донбас, нікому ще не підкорився,
Ніколи на коліна не вставав.
Тому так відчайдушно з НАМИ бився,
Бо він родину, землю захищав.

І ми, його не зможемо здолати,
(Хоча зробити це, велике є бажання.)
Не зможе ВІН, Бандеру покохати,
Через якого, на Донбас прийшло страждання.

І більш не зможемо його ми грабувати,
Та ра;зом жити – в єдиної країні.
По світові підемо, руку простягати,
Бо без Донбасу, вже не буде України.

А доки перемир'я в нас триває,
То ж ми йому блокаду об’явили.
І тут невдача, йому Росія помагає,
Вони «Камазами» продукти завозили.

Та нічого, програли битву, та війна триває,
Ми спробувати будем знов і знов.
Нехай Росія, нам Донбас і Крим вертає,
А ми вже, ВІДВОЮЄМ їх «любов»!
22,10,2015