І зникну фарбою з палітри,
Із темної коробки кольорів,
Залишу після себе лише титри,
Про те що ми давно уже не «ми»,
Чому спитаєш так воно буває
Навіщо корабель блукає по морях?!
Здається всім, що скарб він відшукає,
На океанських білих ліхтарях.
Між суто об’єктивним сподіванням,
де викинутий буде лиш абзац,
На титрах неминучого втручання,
Малюється ще один форзац,
так безкінечно, все по колу
і використаний білий папірець,
буде брудним, і правда нам відома,
хто кинув в наші душі камінець.
Корабель думок
© Copyright: Богдан Пирогов, 2016
Свидетельство о публикации №116022911099
Свидетельство о публикации №116022911099
Рецензии