Сьогодні так тепло на дворі,
А в душі холод і заметіль,
Протягає туга руки прозорі,
Сіючи зерна під назвою "біль".
Та ми колись так старались,
Не втратити себе і нас,
До смерті тремтіли, боялись
І тримались за руки весь час.
Ти вмів намалювати усмішку,
На моїх зажурених вустах,
Принести вранці каву у ліжко,
Та обіймав наяву і у снах.
Ти відпускав мої мрії літати,
Туди, де пишеться казка,
А я хотіла тебе лиш кохати,
Даруючи безмежну ласку.
І розцвітали квіти в волоссі,
Мерехтіло сонце в очах,
Заповітне бажання збулося,
Тонули погляди в білих ночах...
Та вмить розбився кришталь,
Нашого тендітного кохання,
Не чула доля криків, волань,
Лиш тихі ноти нашого зітхання.
Якась частинка мене померла,
У той вечір згасаючих зір,
Назавжди почуття всі стерла,
Залишивши спогади як сувенір...
Спогади як сувенiр
© Copyright: Марианна Медзинская, 2016
Свидетельство о публикации №116022910226
Свидетельство о публикации №116022910226
Рецензии