Обжиле

У тiм краю де синь  з небес стiкає,
Де кислий присмак недозрiлих слив,
Де яблунева вiхола розмаю,
Пташинного лiбретто перелив.

Там  де душа настояна  на травах,
Солодких пахощах сполоханих суниць,
Де зорi падають у копанки-купави
I мiсяць п"є  з замрiяних криниць.

Де в лiс заходиш, наче в сповiдальню,
Очистить душу в крапельках роси,
Дубiв розлогих  шати-спочивальнi
Незаймано-первiсноi  краси,

Де мiсяць знову загляда в цеберце
Й бiляве те кохання юних лiт,
Яке назавжди залишило в серцi
Свiй  найчистiший  кришталевий слiд.

Весна-красна, ще молода  чаклунка
Нап"ється з Шипота  джерельної води,
Закоханих напоїть своiм трунком,
Та громом  загуркоче молодим.

Де Батькiвщини нездоланна  сила,
Де мати вчила стати на крило,
Стоїть втопаючи в садах Обжиле,
Мов з казки,  зачароване село.

Кульбабки жовтi там обабiч стежки,
Руда  чуприна сонця у вiкнi,
I пiни ромашковоi мережка
На росянистiй золотiй  стернi.

У тiм  селi-  там батькiвська хатина
Де на порозi спить ледачий пес
I з кошенятком  бавиться дитина,
З очима, що напилися небес.

 Голубка моя, люба моя ненька,
Помолившись Боженьку уклiнно,
Говорила,  ще менi маленькiй:
-Бережи ти вогнище родинне.

Пам"ятай свiй край, моя дитино,
Де спокiй  пращурiв, живi джерела в полi,
Долина простелила скатертину
I одинокий дуб на видноколi.

Тут твоє корiння, твоя сила,
Тут твої пiснi i твiй полiт,
Я  тебе як ягiдку ростила,
Звiдси ти полинеш в бiлий свiт...

-Матiнко моя , менi так важко          
По рiллi  життя  свого брести,
Нiжна моя, люба моя пташко,
Ти мене з небес перехрести.