Мобiлка

(гумореска)

Сільська жіночка Горпина забажала в місто.
Спакувала у торбину сала, м’яса тісно
Тай поїхала у Київ, там онук бомжує.
Із повної торби виїв, знов телефонує.
То ж приїхала у місто, вийшла там з вагону,
Змарнувалась шляхом, звісно, ходить ніби сонна.
Куди гляне, скрізь «белькочуть» всі на самоті
І якого ж біса хочуть в новому житті?..
Нова мода вже настала. В кулак розмовляють…
Чи для двох їм місця мало, чи з глузду з’їжджають?..
Врешті-решт онук з’явився,  вухо затуляє,
На торбину подивився, щось в піджак ховає.
- Скажи мені, онук любий, бабуся  питає,
Звідкіля оті всі люди й про що розмовляють?
Ось і ти тільки-но, щойно, щось пробелькотів
В отаке довгеньке, чорне, не зрозуміла слів.
- Ти, бабусю в оці дні в прогресі відстала!
- Телефон без проводів, нам як каші сало.
А  довгеньке, то мобілка, здатна відчувати?
 Що я можу вже хоч скільки з Богом розмовляти.
Стара вмить  перехрестилась, глянула на небо:
- То тобі онуче милий помагать не треба!
У лукавстві взялась в боки: - Жалко лиш свиню…
А як ще захочеш сала, телефонуй  йому!
Я ж кабанчика заріжу, в ціні не постою,
За прогресом прослідкую теж мобілочку  куплю!
Закрутивсь онук на місці, вибач рідна і прости,
Бо для мене Бог на світі, це бабусенько лиш ти!