Не мовч ть

Останнім часом, мої вечори, дуже тихі.
Може тому, що нема в них тебе?
В такі моменти, думки вкрай лихі,
а се тому, що немає поруч тебе!

Та й люди, вже не зовсім добрі,
кричать на мене, що я злий й лихий...
І лицарі, вже зовсім не хоробрі,
проте кричать вони, що я сліпий.

Не бачу я, не баче і народ,
їх вчинків добрих. Кажуть,
йди скоріш сюди, холоп.
І ми біжим, і робим, те що скажуть.

А кажуть різне... Зокрема,
вбий брата! Він же ворог!
Скоти вони, і совісті нема!
Проте вбиваєм брата. Ворог...

А що робити? Така вже нація ми...
Українці! І я цим пишаюсь!
І все ж як і тоді, раби всі ми.
Раби держави... Я цураюсь.

Цураюся всього цього...
Бо переплутали вони,
Правителя свого...
І не чують вини.

Не чують вини за те,
що вибрали не те.
Ви нажирайтеся! Крадіте!
Та нас до нитки обберіте!

Бо ми інакше не навчились...
Браття мої, час і нам повстати!
А то, вони вправно причаїлись,
та сидять у раді. Час їм пасти!

Молю вас браття, не мовчіть!
Та й не забувайте! Хто зрадить
раз, той зрадить двічі! Женіть
всіх тих, хто Матір, зрадить!