Розкрились легені, і першим криком
заявив про себе; передсмертним риком
нагадав про себе комунальній квартирі –
шпалерам і лампочці у брудному сортирі.
А жив… Ну, як жив? Мабуть, як усі:
Садок, бійки в школі, їжу собі
Носив у простому контейнері сірiм.
Жив, розумнішав, стаючи сильним.
Яскравість почуттів вимірював ерекцією,
Робив анальгіну болючі ін’єкції,
Напивався по п’ятницям просто в дрова.
Таке ось собі ЕКЗИСТЕНЦІАЛЬНЕ буття.
Павучими пальцями нищив обличчя,
Гострим ножем, різким змахом - каліцтва
по білим рукам та випуклим венам,
забиваючи бовт на нормальність системи.
Як жив, так і помер - сумно й болюче,
залишивши світу обличчя колюче;
Не щастя потрібне розумній людині,
а горе та біль, щоб приносити зміни
Ссучному.
Гнилому.
Пустому
Світові…
…слабким криком. Жалісним. Риком.
11.10.2015
***
© Copyright: Никита Требушетов, 2016
Свидетельство о публикации №116022310779
Свидетельство о публикации №116022310779
Рецензии