Ей

Коли вона заплющує очі і обрамляє подушку волоссям,
Настає абсолютна тиша, вітри не займають колосся,
Птахи вириваються із її скаліченої душі,
Квартиру затоплюють злі та жорстокі дощі.
Вона прокидається вранці, не фарбується прямує у бар,
Де байдужі офіціанти наливаються забагато піни в бокал,
Де не ловить сотовий, а на стінах – постери и картини,
Серед усіх відвідувачів – 90 відсотків – тварини;
Вона кинула палити давно, ще минулою зимою.
За рік до того, як мала познайомитися зі мною.
Але іноді в її кухні можна впіймати цигарковий дим,
Коли за душею – нічого, а навколо руйнується мир,
Що я будував для неї кволими слабкими руками,
Я б будував його вічно, довгими годинами та роками,
Я б попіл її цигарок перетворював на ромашкові поля,
Розповідав би, як у диких степах тихо росте конопля;
Ідуть поїзди від депо до депо, по різним містам,
А вона все дає нахабам по шаленим рукам,
Що до неї чіпляються у прострації та кумарі.
Вони не знають, як вона курить у порожній кімнаті.
І ось, коли в місті наступає абсолютна тиша,
Вітри мовчать, а у серці шкрябає миша,
Я купую пляшку вина і блок міцних цигарок,
Йду на вокзал і беру єдиний квиток
До її квартири, кухні, бентежних снів,
До повної тиші, до наших голосних голосів!
До її сміху, люті, ненависті і любові.
Ми обіймаємось. Плачемо. И вона засинає поруч зі мною.

07.12.2015