Ми їдемо на потязі в тунель
Далеких тих очікувань, що марні.
Чи краще заглянути у мотель
І там поцупить пензлики малярні?
Розфарбувати ту буденність
І щось змінити у собі.
Розплющить очі і, можливо,
Кудись податись навесні.
Ми їдемо зі швидкістю світу,
Чепляємось до будь-яких надій-
Дурних систем, що вимагають
Залишитись у пастці наших мрій.
Далекі обіцянки та тремтячі руки,
Останній поштовх уперед- і ми злетим.
Один лиш помах вій і наші рухи-
Назавжди перетворяться в один.
Та досить вже. Хіба не бачиш?
Немає сенсу ні про що тут говорити.
Ми їдемо на потязі в тунель
І нам цього ніколи не змінити(!)
тунель
© Copyright: Ольга Харченко 2, 2016
Свидетельство о публикации №116021908589
Свидетельство о публикации №116021908589
Рецензии