Моє дитинство старенька квартира,
моя вулиця твоя усмішка щира.
Моя колискова, це пісня кумира,
спогади с батьком дрова, та сокира...
Сонячні будні, та зоряні ночі,
вогнище, кофе, та очі дівочі.
Тиша навкруг, тільки вітер тріпоче,
кохана мені щось вночі шепоче..
Її думки це ціле зібрання,
її очі це небо й зірки.
Її вуста це щире кохання,
її руки це початок ріки...
Я поцілую у шию тихенько,
щоб мурахи по тілу пішли.
Я покладу свої руки рівненько,
та буду слухати твої диво вірші.
Спогад
© Copyright: Ярослав Комаровский 3, 2016
Свидетельство о публикации №116021900078
Свидетельство о публикации №116021900078
Рецензии