Магiя Гри Розуму

Весняний мороз вночі. Крики ворон вранці.
Відшумів приміський потяг, гелікоптер,
патрульне авто зі святошними копами.
Тиша стоїть, як вкопана.
 
Далекі зорі. Космічне диво.
Протуберанці. Магнітні бурі.
Прибульці з їх таємними ґаджетами
в потертих шкіряних валізах та у шкільних ранцях.
Церпани, закопані під порогом.
Богом забуті села.
Криївка зі змащеним машинґвером
та ящиком гранат проти піхоти та танків,
залитих овечим лоєм.
Танки та хайку, написані артилеристом.
В миру він був кельтом, доцентом, буддистом.
Він думав померти, пірнути в Нірвану.
Але повернувся нівроку з порізом.
То навіть не рана була. Не глибоким.

Ти вкотре питаєш: "Про що це? Для кого ти пишеш?
Хто це прочитає, крім мене?".
Не знаю. Це сни чи видіння,
які проступають, коли я сідаю до столу
аби в теплих пучках відчути биття:
чи то серця, чи клавіш.

Не відаю нащо. Не знаю для чого.
А може вдаю, що не знаю.
Ці розуму ігри -- реальні.
І це достеменно. Па-па!
Я повертаюсь до спальні...