По ваших мірках я у Всесвіті – ніхто,
А по своїх, до центру його лину.
У ньому тихо плаче Батьківщина,
Яку чужі й «свої» затоптують в багно,
Не знають спину і стріляють в спину.
Збагачуються, а народ для них – лайно,
Та він проснеться, рвучи павутину,
І кожному назначить не по чину,
А по діяннях. Картузи і кімоно
Сховати не зуміють підлі душі.
Пожежу розпалив не я. Тушити мушу
Допоки терпить наш розбрат Земля.
Прислухайтесь, не мiряйтесь життями
© Copyright: Петр Коваль, 2016
Свидетельство о публикации №116021808598
Свидетельство о публикации №116021808598
Рецензии
Петро, дуже дякую Вам за ці слова! Я з Вами.
Елена Стёпина Стратович 01.03.2016 14:27 • Заявить о нарушении
Елена Стёпина Стратович 01.03.2016 14:27 • Заявить о нарушении
Та ні за що дякувати. Пишу, як думаю. Стиль не довершений. Ще й стримуватись потрібно...
З повагою,
Петр Коваль 01.03.2016 22:04 Заявить о нарушении
З повагою,
Петр Коваль 01.03.2016 22:04 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.