Корабли

Думав я: буду вічно писати,
Мріяв я: ти читатимеш вірші мої,
Та не сталося так, як би малося стати,
Розійшлись ми з тобою, як ті кораблі.

Відпливаю, корабле мій, я відпливаю...
Вже між нами глибокі моря,
Мене хвилі несуть, та куди, я не знаю,
І на небі погасла вже наша зоря.

Чуже море так міцно мене обіймає,
Немов кличе з собою в далекі світи,
А куди понесло тебе, мила, не знаєш?
Сподіваюсь, щаслива там будеш і ти.

Ось і зовсім тебе я ніде вже не бачу,
Ти скоріше від мене, мабуть, відплила,
Я дивлюсь тобі вслід і так жалісно плачу,
Як так сталось, що нас розлучили моря?

Як так сталось, що вітер від нас був сильнішим,
Ми ж тобою два сильних були кораблі,
І кому дарувати тепер мені вірші,
Не покинути ж їх помирати на дні.

Бачу порт, ніби порт...
Та не знаю, де стати,
Так багато пустих кораблів,
Серед них неможливо когось відшукати,
Мій корабель навіки від тебе відплив...