Провiдники

Лиш посередники вони,
мілкі ліхтарники Пітьми.
Провідники хиткого мосту,
учителі низького зросту.
Ведуть вони людське Життя
у інший Світ, в нове Буття.
А під ногами хижий Вир,
одні сліди від чорних дір.
Та ліхтарі, що ріжуть очі
у нескінченній чорній ночі.
Лиш помахи повільних рук
і невгамовний серця стук…
По зірок світлих камінцях,
немовби в морі острівцях,
вони ступають через річку,
що починається з потічка.
А потім на своїм віку
перетіка в Буття Ріку.
Одвічна музика лунає
і сумом душу огортає.
Бо вже оглухли ми від дум,
а навкруги панує сум.
Монету срібну дайте їм
блискуче-сіру, мовби дим.
З металу ночі й одкровень,
нехай ще не згасає день.
В долоні шерхлі, загрубілі,
бо лиш вони єдині в силі
задовольнити цю потребу,
вогню святу здійснивши требу.
На службі темній і незвичній
ліхтарники існують вічно.
Навчають досягти мети
і Темну річку перейти.
Ще учать нас не зовсім звично,
як слухать музику одвічну.
У тихім меготі зірок
ведуть у Всесвіті урок.
Перед воротами Світів,
на перехресті двох Мостів,
в промінні нових Сонць холоднім
вони величні і свободні.
В кінці такого переходу
ми відчуваємо Свободу.
І знов Ліхтарник нагадає,
що Смерті взагалі немає!

17.02.2016

* За мотивами твору Шона Маклеха Патріка „Посередники“.