Игорь Рымарук. Ночные голоса

Ці нічні голоси -
ці закинуті в моторош митарі -
комірчину твою не забудуть,
проси не проси:
ти накликав їх сам,
їх шукав у вселенськім гармидері,
і на вбогу свічу
прилетіли нічні голоси.

Потаємні вони -
а тобі закортіло катренами
розікласти по аркушах їх -
о свята простота!
Але вбивць голоси
прикидались тоді убієнними,
а пророчі слова
заповзали вар"ятам в уста.

Ти благаєш тепер:
"Удостой мене іншої напасти,
а не хору нічного
провидців, катів, гультяїв..."
Їхні гімни й прокльони
хіба увібгати в анапести? -
кожен - щось утаїв.

Кожен -  сповідь і лжу
на зап"ястях вузлує, мов ретязі,
не втекти
ні в подільські поля,
ні в карпатські ліси...
О нічні голоси,
ви й під землю також доберетеся!
Загніти мені слух! -
наближаються вже голоси.


                ***
Вот опять голоса -
в жуть ночную проникшее сборище -
и каморку твою не забудут,
проси не проси:
ты накликал их сам,
собирал по вселенскому торжищу,
на огарок свечи
прилетели в ночи голоса.

Потаённы они -
а тебе захотелось катренами
разложить по листам их -
о твоя простота!
Но убийц голоса
притворялись тогда убиенными,
а святые слова
заползали клеймёным в уста.

И ты молишь теперь:
"Дай мне слышать акафисты,
а не хоры ночные
провидцев, гуляк, палачей".
Их проклятья и гимны
возможно ли втиснуть в анапесты
из обманных речей?

Каждый правду и ложь -
на запястья цепями-браслетами,
и не скрыться тебе
ни в подольских полях,
ни в карпатских лесах.
Из ночей голоса,
и под землю пробьётесь с обетами.
Мне закупори слух! -
нарастают уже голоса.